Вірші

 
 

Вірші

Вірші надхнення



Що день прийдешній принесе мені,

Хіба дано комусь про теє знати?

О Боже, дай же сил мені

Усе, що буде з дякою приймати. 

 

    ***

 

Літечко- літо,

Тебе я чекаю.

Прийди із теплом

Ти до нашого краю.

Хай «сліпий дощик»

Землю напоїть.

Квіття барвисте

Душу погоїть.

Ягода красна

Зцілить наситить.

Сонечко ясне

Ясніше ще світить,

Щоб золотився

Колос налитий,

Щоб усміхався

Сонях умитий.

Щоби співали

Пташки у гаї-

Хай буде весело

У нашім краї.

  Літечко- літо,

Прийди!

 

      ***

 

В літо закохана,

Теплом упиваюся,

Бути із сонечком

Більше стараюся.

Лагідним, теплим,

Ніжним і сяючим,

Світлим, негаснучим,

Ясним і граючим,

Сонцем палаючим,

Вічним, вражаючим.

Люблю росою

Й дощем умитися.

Цвітом потішитись,

В небо дивитися

Чистеє, синєє,

З хмарами, сонячне,

Світлеє, мирнеє,

З місяцем й зорями,

З дугою райдуги,

З сходом і заходом,

З трепетом жайвора,

З липовим запхом...

 

Стежка звивиста,

Сежка – стежечка,

А у полі ти,

Як мережечка.

Ти куди ведеш,

Хто отут ступав?

Наугад хто йшов,

Чи зумисне клав?

До яких дверей

Приведеш мене,

До яких людей

Виведеш мене?

Стежко- стежечко,

Де початок твій,

Певно, чула ти

Думок цілий рій?..

 

***

 

Бринить ще роса на травах,

Виблискує, райдужно грає

 Скотившись до краю травинки,

Додолу нечутно спадає.

   А інша росинка незрушно

  Чекає на сонця промінчик.

  Та у своїм чеканні

  Схожа на цінний камінчик.

А зійде сонечко- сонце,

Траву від роси осушить.

Забравши росинку в небо,

Вдихнувши у неї душу.

  А, певно, отак і люди,

  Хто чистую душу має,

  Той зіркою в небі нічному

  Для інших яскраво сяє.

А ті, в кого душі, як сажа

І темні думки сновигають,

Дійшовши уже до краю

Не в небо, а в землю лягають.

 

***

 

ЖИТТЯ, ЯК ПІСНЯ, ПІСНЯ, ЯК ЖИТТЯ

 

Плаче скрипка у руках,

Плаче скрипка у руках музики-

Навіть сльози на очах,

Навіть сльози і в отих, що плакати не звикли.

 

Грай, музико веселіш!

Грай, музико, веселіш, щоб душа раділа!

І втинала скрипка все,

І втинала скрипка так, як уміла.

 

Зачепила за живе,

Зачепила у душі якусь струнку.

А мелодія лилась,

А мелодія неслась

І душа шукала в ній порятунку.

 

А скрипаль все грав і грав,

А скрипаль все грав без спочинку.

І очима все шукав,

А очима все шукав ту єдину.

 

Бо ж для неї це було,

Бо ж для неї гарно так скрипка грала.

Без взаємності любов, без взаємності любов,

Чи розділена любов окриляла?!

 

 

***

 

ПРОСТИ

 

Прощай, прости,

К тебе я больше не вернусь.

Пускай дожди,

Осенние дожди наводят грусть.

 

Прости, прощай,

Ты был предметом моих грёз.

Ну что ж, пускай…

А на окне следы осенних слёз.

 

Прощай, прости.

Сульба сыграла наугад.

Пускай кружит в прощальном вальсе

Жёлтый листопад.

 

Прости, прощай.

Прощай, прости…

 

***

 

 

НЕ СУМЕЛА ПОНЯТЬ
                               ИЛИ В КАФЕШКЕ

 

Эту музыку я уже слышала:

Танцевали с тобой мы тогда.

Жаль, что сердца стук не расслышала-

Ты обиделся, ушёл навсегда.

 

Снова музыка та же слышится,

Этой  песни тот же напев…

За окном одиноко колышется

Ветка мокрая погрустнев.

 

Что-то грустью повеяло, холодом.

Песня в прошлое унесла.

Как давным- давно были молоды…

Ты прости,ведь я не со зла.

 

Не всегда придаёшь значение

Исполняемой песни словам.

Я ведь думала-увлечение:

«Эту песню дарю я Вам».

 

И ещё улыбнулся.Застенчиво.

(Я отметила про себя).

Ты прости мой ответ опрометчивый:

Не смогла я понять тебя.

 

Вот проездом опять в твоём городе.

Как тогда, город встретил дождём.

Только с разницей той- не предложишь ты:

«А давайте в кафе переждём!»

 

***

 

В дитинстві матуся читала книжки.

Я слухала голос її залюбки.

Дивилася в вічі і все питала:

-А ти ту царівну бачила, знала?

А Баба Яга чи Кощій, хто старіший?

Іван хіба дурень? Він за всіх розумніший!

А Горбоконик з великим горбом?

А ти, як Харитя, жала серпом?

А грішник маленький чом так учинив,

Невже свою маму він не любив?

Я б хлібця, матусю, тобі принесла,

Я  ліки купила б,тебе я спасла.

І сипався мамі питань цілий шквал:

-А ти мені купиш плаття на бал?

Як в Попелюшки?А принц буде там?

І що, танцювати ми будемо? Мам!

А квітка-лелітка рости у нас може?

Й здійснити бажання мені допоможе?

-Моя ти розумнице,- мама казала,

Та ніжно в голівку мене цілувала.

У мами терплячості завжди хватало

На все відповісти, про що б не спитала.

-Вже спати пора, бачиш сон за вікном

Ти стань на колінця, помолись перед сном.

І мама мене цілувала у щічки, хрестила,

Бажаючи доброї нічки.

МОЄ СЕЛО

Моє село, малая Батьківщино,

Радію я , що ти іще живеш.

Запам*ятай його, люби його, мій сину,

Повір-такого більше не знайдеш.

Я по світах доволі находився,

Багато бачив селищ, міст і сіл.

Та на чужому полі не прижився,

В своє село вернувся, тут осів.

Бо де є краще, як в своєму домі,

Де рідне все і серцю дороге.

Отут до щему все таке знайоме,

Бо тут все живить, береже тебе.

Бо тут з долонь ти можеш роси пити,

Заслухатись у співи солов*їв,

І по ріллі босоніж походити,

Та потонуть в безмежності ланів.

Тут ще почуєш, як дерева шепчуть

Схилившись, щоб уникнути вітрів.

Я й сам не знаю, хто з них біьшу лепту

В душі моїй назавжди залишив.

 

***

Ти мені наснилася

Із косою русою,

Що ішла над річкою

У тумані густому.

 

Оченята синії

З-під густих вій глянули.

Усміхнулась мило так,

А тоді розтанула.

 

І з тих пір шукаю я

Із косою русою,

Що ішла над річкою

У тумані густому.

 

***

Чекаю, сумую, кохаю,

Мій принце на білім коні,

І що є в тобі-я не знаю,

Що в душу запало мені.

 

Чи музикою ти чаруєш,

Що ллється із серця твого.

Мене кожен раз ти дивуєш,

Ну що в тобі є такого?

 

Чому всі думки про тебе?

Ти є моїм сумом, натхненням.

Коли ж зрозумію нарешті,

Коли ж ти прийдеш одкровенням?

 

***

Вже нічому не дивуюсь,

Вже нічого не шукаю.

За тобою не сумую,

Я тебе вже не чекаю.

           Так здавалось.

Та у спогади прийшов ти

Так негадано- неждано,

Почуття розбурхав знову,

Хоч ховала їх старанно.

          Так старалась.

Знову думаю про тебе,

Знов чекаю.

Почуття уже від себе

Не ховаю-

          Закохалась.

***

Довгі коси розчесала,

На траву шовкову стала

          Милая.

З джерела води набрала,

Личко біле умивала

          Гарнеє.

Попливла ходою легкою

Ген у даль вузькою стежкою

          Павою.

Я тобі услід дивився,

Милувався і журився-

          Не моя.

 

***

 

Я так довго чекав на тебе.

Я так довго просив у неба-

Не красуню просив, не багачку,

Лиш душею, щоб не кріпачка.

Щоб дощу, щоб сонцю раділа,

Зрозуміти мене щоб зуміла.

І пробачила, коли треба,

Ось таку я просив у неба.

 

***

Ти прийшла у золоті осені,

У вінку із кленових листків.

Я тебе не чекав, не запрошував,

І спокійно без тебе жив.

 

Ти мої всі думки розполохала,

Ти пробралась крізь товщі льодів,

Така гостя неждана, непрохана,

А твій погляд мене полонив.

 

Як русалка-з очима зеленими,

Лиш вінок не з лілей, а листків.

І русява коса до пояса,

Ти, напевно, прийшла з моїх снів.

 

Мене довго в полоні протримала

Своїх кіс і зелених очей,

А сама кудись зникла, полинула

Та й нема стільки днів і ночей.

 

А тепер я блукаю алеями-

Хочу Мавку свою розшукать.

Із очима-вогнями зеленими,

Що в полон захотіли узять.

 

Кожен має свою траєкторію,

Свою ціль і Зорю у путі

Лише раз- ото так історія!

Стрілись раз у своєму житті.

 

Дивна зустріч-одна, єдина,

А всі карти мені перепутала,

Це, напевно, розплати година,

Це гріхи я свої спокутую.

 

***

І зов з дощами приходить осінь.

І небо сіре, лиш де-де просинь.

Дерева в золоті стоять,

Та так скрізь гарно,

В калюжах- небо,

О дивина!і хмарно.

Тут сонце виглянуло ураз

І здивувалось.

Себе побачило у калюжі

Та й заховалось.

Ніби соромиться воно

Виглянуть знову,

А чи поглянуло та й пішло додому.

А чи до моря пішло, щоб подивитись-

Помилуватись собою,

Може, напитись.

Чи хвиль послухати, чи попірнати

І вкутатись хмарою

Та добре поспати,

Бо й відпочити колись

Світило має.

Скільки по небу пройшло-

Ніхто не знає.

А завтра Осінь його знову розбудить.

І скаже, що дуже за ним сумують люди.

Бо ж як тогарно усім,

Як сонце світить,

Радіють щиро тоді дорослі й діти.

 

***

Пролітав лелека над хатиною,

Я дивилась вслід йому-

Була дитиною.

Я дізнатися хотіла, чом літає він

У краї такі далекі.

Що ж там бачить він?

І як осінь наступила,

Знов розправив свої крила

І у вирій у далекий

Знов полинув наш лелека.

Не сказав мені ні слова

(Мабуть він не знає мови),

Лиш із сумом закурликав,

Мо* мене з собою кликав?

-Ой лелеко, ой лелеко,

Не літай ти так далеко,

Залишайся в ріднім краї-

Тут так гарно, як у раї.

 

***

Знову ноти ластівки

Пишуть на дротах.

Хліб уже змолочено

На полях-латках.

В вирій вже збираються

Птахи журавлі.

Їм летіть не хочеться

З рідної землі.

А воронню байдуже,

В небі все гаса.

Чом воно радіє,

Знають небеса.

Листя вже золотиться,

Де-де й опада.

Чується вже осені

Тихая хода.

 

***

 

Літо бабине вмить

Десь взялось і летить.

                     Зачепилося.

І мені його взять

У руці потримать

                     Захотілося.

Нитка часу й життя,

Що летить в майбуття

                    Відірвалася.

І маленький павук

Враз звалився до рук:

                    «Що ж це сталося?»

І багаття димлять

Й, наче свічі, горять

                    Всюди-всюди.

Ніби спалюють те,

Що прожите уже

                    Люди.

 

***

 

Червень тільки що був,

А вже серпень минув-

                                   Пройшло літечко.

Колос скошено весь:

І пшеницю, й овес

                                   Й ячмінь- житечко.

А назустріч мені

Осінь в щедрім вбранні

                                  Усміхається.

На долонях усе,

Що вродило несе-

                                  Старається.

Всіх плодів врожаї

Показати свої

                                  Намагається.

А петрушка і кріп,

Вже пов*язані в сніп,

                                  Висохли.

Вище сажня в брилях

Соняхи на ланах

                                  Виросли

Ось хліби запашні

Й гарбузи замашні

                                 Удалися.

Й виноград і сливки,

Соком-медом  й грушки

                                 Налилися.

Наносили бджілки

Меду повні бочки

                                 Біля пасіки.

І картопля й буряк

Теж вродили он як-

                                 Повні засіки.

І цибуля в вінку,

І часник у пучку

                                 Гріютьсяю

Щось незвичне у тім,

Що туманом густим

                                 Ранки миються.

Час так швидко тече,

Журавлиним ключем

                                 Прощаючись,

Й ми за ним у цей лет

Стрімко прагнем вперед

                                 Не вагаючись,

Хочем час зупинить

Ну бодай би на мить,

                                 Та чи зможемо?

Щось хотіли б вернуть…

Може, варто забуть?

                                 Різно в кожного.

От вже й осінь

                                 Пройшла…

 

***

 

Я хочу в літо повернутись,

Пройти босоніж по траві.

І в небо синє надивитись,

Понюхать трави лугові.

 

***



Создан 27 июн 2014



 
счетчик посещений